"Що таке на світі щастя?"
Щастя... Воно велике і багатогранне. Для щастя немає однозначного визначення, єдиної формули, єдиного рецепта. Але люди завжди прагнуть бути щасливими. Тисячі мудреців намагаються зрозуміти феномен щастя, але кожен розуміє його по-різному, бо у кожного своє щастя. Існує безліч висловлювань про щастя. "Не женися за щастям — воно завжди перебуває в тобі самому", — радив давньогрецький філософ Піфагор. "Щастя тільки там, де люблять нас, де вірять мам!" — писав російський письменник М. Лєрмонтов. "Є два бажання, здійснення яких може скласти істинне щастя людини, — бути корисним і мати спокійну совість",— уважав російський письменник Л. Толстой. Свою точку зору на щастя висловив і відомий український письменник О. Стороженко в оповіданні "Скарб".
Кого можна назвати щасливим? На думку автора, не кожен ще й уважатиме себе щасливим. Тож і надає різні варіанти щастя. Може, щасливими бувають ті, "хто увесь свій вік нічого не дбають". Як, наприклад, герой оповідання "Скарб" Павлусь. Він ніколи нічого не робив, навіть не вмів нічого, а був щасливим. То його батьки балували, особливо мати, яка вгадувала будь-які бажання свого любого синочка. А після смерті батьків про нього піклувалися наймит із наймичкою. От і жилося йому добре, навіть не помітив, що батьків не стало. А потім ще й дружина йому трапилася хороша, "невсипуща господиня", "послав йому Господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він".
То невже перед нами абсолютно щаслива людина? Взірець, еталон для щастя? Мені здається, що ні. Адже останні рядки оповідання на перший погляд дивні: "Завидуєте щастю Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем". Чому?
Та тому, що щасливим є не той, "що сам натріскається і виспиться, а той, хто другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна". Ось, виявляється, у чому секрет. Не можна бути щасливим, коли твоя душа байдужа до інших, коли думаєш лише про себе. Уміння розділити щастя і горе з іншим, поділитися останнім — ось справжній високо моральний вчинок, який важить набагато більше, ніж гроші, багатство. Саме цього і не було у Павлуся. Тому його можна швидше пожаліти, ніж заздрити. Бо що він міг дати батькам, дружині, дітям, якщо його душа і серце залишалися пустими? Такі люди, на мою думку, просто страшні.
Ось такі роздуми викликало у мене оповідання О. Стороженка "Скарб".
Бути щасливим
Є такий відомий вислів: "хочеш бути щасливим — будь!".
Що ж таке щастя? Щось матеріальне чи навпаки, ефірне та гнучке, незвичайне і повсякденне водночас? Для багатьох щастя — це мрія, що не має форми та матерії.
А мрії іноді бувають настільки вибагливими, що стають божевільними. Та якими б оригінальними не були б людські думки, зрештою всі бажають бути щасливими. Не завжди успіх — це щось конкретне. І коли мрія отримує форму, то іноді виявляється зовсім не тим, що людина намагається уявити.
Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою "Скарб". Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі і лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Хибну думку породила заздрість, а заздрість, як відомо, присипляє здоровий глузд. Фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб бути щасливим. Існує ж багато людей, що понад усе прагнуть виграти в лотерею. Але жага легких грошей вбиває в них бажання працювати і самовдосконалюватися.
А між тим, не треба вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся. А якщо б він не знайшов такої дружини, яка б не тільки кохала його як свого чоловіка, а й була йому матір'ю; якщо б золоті монети не сипалися на нього просто з неба; якщо... Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне кажучи, і не був. Уявіть собі на хвилину, що у вас немає друзів, з якими можна було б про щось безтурботно потеревенити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини; про те, як виглядають рослини і тварини, дізнаєтесь лише з розповідей... Стає сумно? Мені також. Тому врешті-решт спадає на думку, що заможність і все інше, що її стосується — це всього-на-всього бонус. Щоб не виникало найсумніших думок від безнадії. Можливо, образ Павлуся якраз є прикладом найнещаснішої людини...
А може, він цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього? Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. А інші, котрі незадоволені своєю долею, звинувачують у своїх проблемах курс долара, погоду і пасажирів тролейбуса, скаржаться на державне правління і низьку заробітну платню. Таким людям складно жити в цьому світі...
Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа настільки, що їй бракує слів. А він лише приніс їй оберемок кульбабок. "Це ж не троянди", — подумає він і додасть: "Ох, ця жіноча логіка!"
Але що цікаво, цей же хлопець, як і кожен з нас, не дасть однозначної відповіді на питання: "Що може зробити тебе щасливим?" Одразу в уяві виникають образи: гроші, гроші, ще раз гроші, жінка-красуня і чарівні діти, янголятка з наївними оченятами та рогаткою в руці.
Або... Або він зрозуміє, що йому для щастя потрібна лише його дівчина із сонячними квітами на долонях. У цьому разі парубок ще не безнадійний.
Ми теж вже потім згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов... Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій нашому серцю. А між іншим, ви помічали, що щастя приходить лише до щасливих людей?
Щастя, мабуть, вимірюється тими моментами, коли на душі так хороше, що виростають крила. Ми самі є його творцями. І людині для цього творіння вже дали фарби і полотно. Потрібно лише змахнути пензлем і відтворити свою мрію. І зовсім не важливо, що ви добре малюєте лише хатинку або квіточки.
Бо якщо хочеш бути щасливим, ти просто можеш ним бути. Тобі ніхто не заважатиме, окрім тебе самого.
Гумористичне зображення Павлуся –головного героя оповідання "Скарб"
Олекса Стороженко, за словами Івана Франка, талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. В оповіданні "Скарб" письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив головного героя.
Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір'ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: "Що з ним станеться, як ми помремо?"
Мати мала рацію, коли говорила: "Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки". Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. "Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити".
І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: "Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот". А потрусити дерево — важко.
У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. "Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде". І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не був і Павлусь.
Хочеш бути щасливий — будь!
Щастя... Старовинна мудрість говорить, що людина — творець свого щастя. З цим, мабуть, можна погодитися, тому що справжнє щастя — це вміння любити життя і людей.
Щастя... У кожної людини воно своє. Дивним, на мою думку, було уявлення про щастя селян із казки О. Стороженка з глибокою назвою "Скарб". Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі і лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Таким був Павлусь, єдиний син у родині. Він ріс зманіженим, залюбленим матір'ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: "Що з ним станеться, як ми помремо?"
Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. А Павлусь все чекав, коли хтось за нього щось зробить. Навіть на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це й прозвали парубка лежнем.
Ось чому заздрили односельці і вважали Павлуся щасливим: нічого не робить, а все має: "Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде". Це, безумовно, була хибна думка, яку породила заздрість, а вона присипляє здоровий глузд. Фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб бути щасливим. Гадаю, що не був щасливим і Павлусь, бо не мав друзів, з якими можна було б про щось безтурботно потеревенити. Не бачив він і краси природи, не знав, як виглядають рослини і тварини, бо не висовував носа далі своєї хатини. Тому врешті-решт стає зрозумілим, що заможність — це всього-на-всього бонус, можливість жити "без думок". Можливо, образ Павлуся саме і є прикладом найнещаснішої людини. І це прикро!
Що ж таке щастя?
Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка "Скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів...
У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.
Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою "Скарб": односельці вважали Павлуся щасливим і заздрили йому. А чи багато хто із них хотів би бути на його місці? Не впевнений. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? В уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. Жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.
Шкільні твори для 9-го класу за посланням Тараса Шевченка "І мертвим, і живим, і ненародженим..." Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.
Шкільні твори для 9-го класу за поемою Тараса Шевченка "Кавказ". Образ Промітея. Прометей — символічний образ нескореного народу.
Шкільні твори для 9-го класу за повістю Григорія Квітки-Основ'яненко "Маруся"
Шкільний твір для 9-го класу за соціально-побутовою драмою Івана Котляревського "Наталка Полтавка"
Комментарии (0)