Творчість Степана Руданського. Співомовки

Добре торгувалось

и в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.

І в крамницях, куди глянеш,-
Сріблом-злотом сяє,-
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!

Реготять купці дурнії,
А він тільки сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.

В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туди чумак заходить
З мазницею сміло:

"Добридень вам, добрі люди!"
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.

"Нєту, нєту! — купці кажуть
Та й, шельми, сміються: —
Здєсь нє дьоготь — толькі дурні
Адні продаються!"

А чумак їм: "То нівроку ж,
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось".

Наука

Дочекався я
Свого святонька,
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:

"Нехай, сину мій,
Ми працюємо,
Нехай цілий вік
Ми горюємо;
Нехай сохну я,
Тато горбиться,
Ти на світ поглянь,
Що там робиться,-
Та не всі ж. як ми,
В землі риються,-
Може, є такі,
Що і миються;
Та не всі ж, як ми,
Говорив мені
І приказував:

"Видиш, сину мій,
Як працюємо,
Видиш, сину мій,
Як горюємо.
Кожний на світі
На то родиться...
Не дивись на світ,
Що там робиться!
І на пчіл поглянь:
Є робучії,
Але й трутні є
Неминучії.
Так і на світі:
Ідні риються,
Другі потом їх
Тілько миються.
Будь ти проклятий,
Милий синочку,
Як пігнеш таким
Свою спиночку;
Як пігнеш таким
Свою спиночку,
Як простелешся
На рядниночку.
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Ти тікай від них,
Як від гадини,
Ти не жди від них
Перекладини;
Ти не жди від них
Перекладини,
Ти у світ іди,
На оглядини.
Ти у світ іди,
Милий синочку,
Ти усе спізнай —
І билиночку.
Димом куряться,-
Може, є такі,
Що й не журяться.

Коли найдеш їх,
Милий синочку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
Спина з похилу
Не іскривиться,-
З з то ступить пан
Та й подивиться;
Зато ступить пан
На покірного
І прийме тебе,
Як добірного.
І в годиночку-
На драбиночку.
І підеш тоді,
Милий синочку,
І з панами сам
Порівняєшся,
В сріблі-золоті
Закупаєшся:
В сріблі-золоті
Закупаєшся,
З полем батьківським
Розпрощаєшся'"

Але сталося
Друге святонько-
Виряджав у світ
Мене батенько
Виряджав мене,
Путь показував,
Тоді з святом ти
Порівняєшся,
В добрі-розумі
Закупаєщся,
З полем батьковим,
Привітаєшся"

Пан та Іван в дорозі

Побратались пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють.
Разом і ночують…

На кожному через плечі
Висить по торбині;
Лиш пан таки у чемерці,
Іван у свитині…

Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж задумав пан поганий
Хлопа ошукати…

Та й говорить до Івана
"Знаєш що, Іване?
То нам варто б попоїсти!.."
"То що ж? Їжмо, пане!.."

"Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
А як твоя спорожніє,
То тоді до мої!"

"Добре, пане!" – Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зеленії
Постелив свитину.

Попоїли таки добре:
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.

Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панову отсе б торбу
Треба починати.

Але пан про те ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:

"Що би ти робив, Іване, –
Став його питати, –
Якби тобі довелося
Таке поле мати?.."

"А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би
Та ходив би до Адесу,
Сіль і гроші мав би…"

"А що я – не так робив би, –
Пан почав казати: –
Я казав би на сім полі
Місто збудувати…

Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…

Отоді приходь, Іване,
В мене балювати!.."
"Ет, спасибі, – Іван каже, –
Лучче будем спати!.."

Незабаром на все горло
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти…

Тілько що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
Як сам присотався…

То і курку, і печеню,
І кавалок кишки –
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.

Пробудився пан раненько.
Пропаща година!
І сам, бідний, хоче їсти,
І пуста торбина…

Розбуджає він Івана
Та й його питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:

"А що ж, пане, та ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояли дві різниці,
Там булки стояли!…

А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони-то вашу торбу,
Певне, стеребили!"

Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
"Вставай, – каже, – вже Іване!
Пора мандрувати".

Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж насилу перед вечір
До села прибились.

Відчиняють коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску – та в торбину:
Є вже і закуска…

Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили:
Общипали, обшмалили,
У піч посадили…

Але пан гадає знову
Хлопа ошукати,
"Знаєш, – каже, – що, Іване?
Ми лягаймо спати!

Та кому із нас присниться
Кращая закуска,
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!.."

"Та як спати, то і спати,
Не батька питати!"
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати…

Але рівно вопівночі
Іван пробудився,
Із'їв собі цілу гуску
Та й знов положився.

Встає рано й пан голодний
Та й давай казати,
Як то він во сні до бога
Ходив балювати,

Та якії там потрави
Йому подавали,
Як його й самі святії
Їсти припрошали…

"Ані слова! – Іван каже: –
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…

Та й дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та до печі помаленьку,
Та й стеребив гуску!.."
"Чи ж то правда? – пан питає. –
Всю із'їв, Іване?"
"Та аби я так здоров був,
Як всю із'їв, пане!.."

Димом здимів пан із хати,
А Іван озвався:
"Хтів пан когось ошукати,
Та й сам ошукався!.."

Запорожці у короля

Приїхали запорожці,
Короля вітають.
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Сидять собі. В них жупани (1)
Все кармазинові (2),
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові.
Задивились на ті вуса
Ляхи препогані.
"Що б їм, — кажуть, — дати їсти?
Даймо їм сметани!"
Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом відмовляють:
"Славная у вас сметана!..
Тілько почекайте,
А перше нам, запорожцям,
Щільник (3) меду дайте!"
Дали меду запорожцям...
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.
Та й говорять королеві:
"Кажи, ясний пане,
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!".

(1) Жупани — старовинний верхній чоловічий одяг.
(2) Кармазин — старовинне дороге темно-червоне сукно.
(3) Щільник (стільник) — лист, утворений чашечками з воску, що його роблять бджоли для зберігання меду