Веснянки

Ой весна, весна, ти красна

Ой весна, весна, ти красна,
Що ж ти нам, весна, принесла?
Та принесла я вам літечко,
Щоб родилося житечко
Ще й червонії квіточки,
Щоб, квітчалися дівочки.
Пісеньки співали,
В решето складали,
Повісили решето на вербі;
Як налинули лебеді
Та звалили решето додолу, —
Час вам, дівчата, додому,
Мішайте свиням полову.
А ви, хлоп'ята, за нами,
Їжте полову з свинями,
А ви, дівчата, — калачі,
Щоб любили вас паничі.

Ой виорю я нивку широкую

Ой виорю я нивку широкую
Та посію хмелю високого,
Та нароблю пива солодкого,
Та зберу я роду багатого,
Та запросю сестру багатую,
Та запросю сестру убогую, —
По багату сестру коні пошлю,
По вбогу-небогу посла пошлю!
Багатая сестра кіньми їде,
А вбога-небога пішки йде;
Багатая сестра край стола,
А вбога-небога край порога;
Багатая сестра в злоті, кармазині,
А вбога-небога в сіренькій свитині;
Багатая сестра мед-вино п'є,
А вбога-небога слізоньками ллє:
"Якби ти, сестро, така, як я,
То там би сиділа, де і я!"
Іде брат до комори —
Наступив сестрі на босі ноги:
"Оступися, сестро, із дороги,
Які твої страшні сильно вбори!"
"Що я тобі, брате, провинила,
Що тобі дорогу заступила?"
"Якби ти, сестро, жупан мала,
То би з нами пила і гуляла;
Якже ти, сестро, в сіренькій свитині,
Наробила страму всій родині!
Ой якби ти, сестро, не спала,
Якби рано вставала,
Великі кужелі навивала
Та свою скриню наповняла!"
"А я, брате, рано устаю,
Великі кужелі навиваю,
Великі кужелі навиваю
Та чужую скриню наповняю!"
"Десь ти, сестро, та и не робиш,
Що ти до мене в гості боса ходиш!"
"Ой роблю я, брате, більше тебе,
Та не маю тої долі, що у тебе".
Пішли сестри у лісочок
Та й подали голосочок;
Як гукнула сестра багатая —
Обізвалась доля добрая:
"Чи ти ті жупани поносила,
Бо я тобі вже других нашила!"
Як гукнула сестра убогая —
Обізвалась доля недобрая:
"Чи ти всі мички вже попряла,
Бо я тобі других наприймала!"

Ой з-за гори високої
(Пісня про Данила Нечая)

Ой з-за гори високої,
З-під чорного гаю,
Ой крикнули козаченьки:
"Утікай, Нечаю!"

"Не бійтеся, не бійтеся,
Пани отамани, —
Поставив я стороженьку
Усіма шляхами.

Як я маю, козак Нечай,
Звідси утікати,
Славу мою козацькую
Марно потеряти?"

"А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі коня в сідлі
Для свого звичаю!"

"Ой є в мене Шпак, Шпак —
Отто добрий хлопець,
Ой, той мені дає знати,
Коли утікати".

"А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі шабелечку
Та під опанчею!

Коли прийдуть тебе ляхи,
Нечаю, рубати,
Щоби сь ся мав, мій Нечаю,
Чим обороняти".

"Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного
Та побіжи в чисте поле,
Чи йде ляхів много".

Вертається малий хлопець
Аж із Попонного:
"Їде ляшків сорок тисяч,
Тільки без одного".

А молодий козак Нечай
Та теє не дбає
Та з кумою з Хмельницькою
Мед-вино кружляє.

Бо поставив козак Нечай
Три сторожі в місті,
А сам пішов до кумоньки
Щуку-рибу з'їсти.

Ой погляне козак Нечай
За тихії води —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди.

Подивиться козак Нечай
В горішню кватирку, —
А вже ляхів, вражих синів,
Повнісінько в ринку.

"Ей я, козак молоденький,
Ляхів не боюся,
Маю ж бо я козаченьків
Та й оборонюся".

Ой як крикне козак Нечай
На хлопця малого:
"Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного!

Сідлай мені вороного,
Собі буланого, —
Геть виріжем вражих ляхів,
Геть, що до одного!"

Ой не встиг козак Нечай
На коника спасти,
Враз ляхами, як снопами,
По два ряди класти.

Ой кинувся козак Нечай
Від дому до дому
Та зложив же ляхів тисяч
З коней, як солому.

Повернувся козак Нечай
На лівеє плече,
А вже з ляшків, вражих синів,
Кров ріками тече.

Повернувся козак Нечай
На правую руку,
Не вискочить Нечаїв кінь
Із лядського трупу.

Ой удався козак Нечай
До коня словами:
"Не доступай, кінь козацький,
До землі ногами!"

Ой як стисне козак Нечай
Коня острогами,
За ним ляхів сорок тисяч
З голими шаблями.

Пошпотався під Нечаєм
Коник на купинку;
Зловив ляшок, скурвий синок,
Його за чупринку.

Ой вдарився козак Нечай
По полах рукою:
"Ой прийдеться розлучитись
З дітьми і жоною!"

"А де ж твої, Нечаєньку,
Воронії коні?"
"У гетьмана у польного
Стоять на припоні".

"А де ж твої, Нечаєньку,
Кованії вози?"
"Під містечком Берестечком
Заточені в лози".

"А де ж твої, Нечаєньку,
Дітоньки та жона?"
"Ой в містечку Берестечку
Сидять собі дома.

А которий козаченько
Буде з вас у місті,
Поклоніться моїй жінці,
Нещасній невісті.

Нехай вона назбирає
Срібла-злота досить,
Нехай мене викупляє
Та й останку просить!"

Не хотіли вражі ляхи
Срібла-злата брати,
А веліли Нечаенька
В дрібний мак зсікати.

"Гей, молоді козаченьки,
Котрий буде в місті,
Поклоніться матусеньці,
Нещасній невісті.

Нехай вона, нехай плаче,
А вже не виплаче, —
Ой над сином над Нечаем
Чорний ворог кряче".

За час, за годинку,
За малу хвилинку
Качається Нечаева
Головка на ринку.

Ой не дбали вражі ляхи
На козацьку вроду,
Рвали тіло по кавалку,
Пускали на воду.

Розлилися води на чотири броди

Розлилися води на чотири броди.
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Що в першому броді зозуленька кує,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
А в другому броді щука-риба грає,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
А в третьому броді соловей щебече,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
А в четвертому броді дівчинонька плаче,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Зозуленька кує, бо літечко чує,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Риба-щука грає, кригу розбиває,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Соловей щебече, травиченьку кличе,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Дівчинонька плаче, бо нелюба бачить,
Ой мати, лихо знати, за нелюбом жити.