Вірші про кольори та вірші про веселку

ВЕСЕЛОЧКА
Я барвиста веселочка,
маю сім кольорів,
засвітилась над селами,
над лісами вгорі.
Житу жовтого кольору
подарую в жнива,
соковито-зеленого
буде мати-трава.
А ясного блакитного
небу дам назавжди,
світанкового синього залишу для води.
Непомітно погаснувши,
упаду між дубів...
Так ніколи нічого я не лишаю собі.
(А. М'ястківський)

ВЕСЕЛКОВА ЛІЧИЛКА
В лузі дощик із квіток
кольоровий сплів вінок.
У долину, аж до річки,
простяглись барвисті стрічки.
Ось червона, перша стрічка, —
колір стиглої сунички.
Друга — наче мандаринки,
що оранжеві в них спинки.
Третя — жовта, наче сонце
зазирає у віконце.
А четверта — то зелена,
як листок берізки, клена.
П’ять — блакитна, барвінкова,
наче квіточка святкова.
Шоста — синя, як ті сливи,
що дощі вмивали й зливи.
Сьома — вкрили ліс та балки
фіолетові фіалки.

Із семи стрічок веселих
утворилася веселка,
і щоб знати кольори,
ти лічилку повтори.
(Л. Вознюк)

РАЙДУГА
Дощик сонечку всміхавсь,
Лоскотав промінчик.
А коли на землю впав,
Враз став зовсім іншим.
Посмішка вниз головою –
Кольоровою дугою!
(Н. Замрія)

РАЙДУГА
Звуть веселкою у селах
Райдугу за кольори...
Скільки промінців веселих
Грає-виграє згори!
Як місточок променистий
Перекинувся вгорі,
А кінець його барвистий
У ставку чи у Дніпрі.
Після блискавки і грому
Сяє він у вишині.
По місточку отакому
Походити б і мені.
(О. Ющенко)

РАЙДУГА
Райдуга повісила
В небі рушничок,
Зачепилась кінчиком
В лісі за сучок.
Ну, а інший кінчик
Звісила у став,
Щоб ніхто, підскочивши,
Зразу ж не дістав.
Рушничок у райдуги.
Скільки ж кольорів?
Хоч не раз збивався я –
Полічить зумів.
Рушничком милуюся,
Весело плещу...
Глянь, земля втирається
Ним після дощу.
(В. КРИЩЕНКО)

ХОДИТЬ ХМАРОНЬКА
Ходить хмаронька
З громовицями,
Нахиляється
Над криницями,
Там веселочка —
Над озерцями,
Над озерцями —
Із відерцями.
Поливає
Поля і гаї,
Щоб зростали
Рясні врожаї.
Дощ пройшов.
Веселочка різнобарвна
В небі засвітилася
Гарна, гарна.
А маленька Насточка
Ронить слізки,
Отаку ж веселочку
Хоче в кіски.
(Л. Савчук)

ВЕСЕЛА ВЕСЕЛКА
А веселка веселилась,
Поки в річці не втопилась.
А втопилась — не пропала,
Лиш на вид темніша стала.
Бо вона чомусь забула,
Що у річці повно мулу.
Плакав вітер в очереті:
— Я її не попередив!
І журились береги:
— Ми її не вберегли!
А маленький добрий хлопчик
У холодну воду скочив,
У кулак трави вхопив
І веселку довго мив.
(Г. Чубач)

ГОРОБЦЯМ КРИЧИТЬ СИНИЧКА
Горобцям кричить Синичка:
— Впала райдуга У річку!
Горобці пір'їнки
Чистять
І радіють:
— Буде чиста!
(Г. Чубач)

У ВЕСЕЛКИ СІМ ДОРІГ
У веселки сім доріг.
Всі хутенько я пробіг,
Потім олівці узяв
І її намалював.
(Т. Петровська)

ВЕСЕЛКА
Веселка весельця
В ставок опустила
І сонячні скельця
В ставку намочила.
А жайвір дзвіночком
Покликав із неба:
- Нумо, підіймайся!
Чекаєм на тебе.
І сонечко хмарку
Промінням прогнало.
А де ж та веселка?
Була і – пропала.
(В. Кравчук)

КОЛЬОРОВИЙ ВІРШИК
Кульбабка тиха при стежині жовтіється сама собі.
А у волошки очі сині, а в неба очі голубі.
Зелені клени стали колом побіля нашого двора,
а ген за тихим жовтим полем червоне сонце догора.
(Є. Горева)

ЯКОГО КОЛЬОРУ СНІГ?
Білий-білий первосніг на поля й на луки ліг.
А в садку глибокий, красень синьоокий.
На березі ще й сосні — бірюзовий.
Так чи ні? Жовто-золотавим припушило трави.
А під вечір на шибках сніг рожевий, наче птах...
Мов казкова птиця, та, що тільки сниться.
(В. Конопелець)

ВЕСЕЛОЧКА
Я барвиста веселочка,
Маю сім кольорів,
Засвітилась над селами,
Над лісами вгорі.
Житу жовтого кольору
Подарую в жнива,
Соковито-зеленого
Буде мати трава.
А ясного блакитного
Небу дам назавжди,
Світанкового синього залишу для води.
Непомітно погаснувши,
Упаду між дубів...
Так ніколи нічого я не лишаю собі.
(А. М’ястківський)

ВЕСЕЛКА
Хмарина тінню вкрила дерева у ліску,
Веселка опустила відерця у ріку.
Коромислом барвистим зігнулася від них,
Сяйнула в хвилях чистих, на берегах крутих.
Взяла вона водиці, і в полі край села
І жито, і пшеницю з відерець полила.
(Д. Метелик)

ВІРШ ПРО ЧЕРВОНИЙ КОЛІР
Майорить ЧЕРВОНЕ світло
Наче квіточка розквітла.
– Треба трішки почекати,
– Каже мама кошеняті.
(Е. Булгакова)

ВІРШ ПРО ЖОВТИЙ КОЛІР
Трави ніби ожили!
То кульбабки зацвіли,
ЖОВТІ-ЖОВТІ, мов курчатка
В мами курочки-чубатки.
(Е. Булгакова)

ВІРШ ПРО ЗЕЛЕНИЙ КОЛІР
На лататті ЗЕЛЕНІЄ
Жабка, що стрибати вміє.
У ріці – ЗЕЛЕНА РЯСКА–
Не життя, а просто казка!
(Е. Булгакова)

ВІРШ ПРО СИНІЙ КОЛІР
З-за волошок СИНІХ-СИНІХ
Що біля доріжки,
Чиїсь довгі виглядають
Вуха, наче ріжки.

Це – веселий, сірий зайчик
Скрізь шукає СИНІЙ м’ячик
(Е. Булгакова)