Приказки та прислів’я про пори року

Зимнє тепло, як мачушине добро.

Восени ложка води, а цебер грязі.

Взимку сонце крізь плач сміється.

Так тепло, як циганові під шатром.

Такий мороз, аж зорі скачуть.

Лиха тому зима, в кого кожуха нема, чоботи — ледащо і їсти нема що.

Місяць лютий спитає, чи взутий.

У березні сім погод надворі: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає.

Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, пастух устане.

До першого грому земля не розмерзається.

Прийде тиждень вербовий — бери віз у дорогу дубовий.

Зима без снігу — літо без хліба.

До Миколи не сій гречки й не стрижи овечки.

Коли квітень з водою, то травень з травою.

Весна ледачого не любить.

Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба врожай.

Весна днем красна, а на хліб пісна.

Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі.

Травень холодний — рік хлібородний.

Пізній листопад — на тяжкий рік.

Влітку один тиждень рік годує.

Літо на зиму робить.

Готуй літом сани, а взимку воза.

У серпні серпи гріють, а вода студить.

Двічі літа не буває.

Весною відро води — ложка болота,

Восени ложка води — відро болота.

В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, гуде, мете і зверху йде.

Як зазиміє, то й жаба оніміє.

Коли б Бог слухав чередника, то за літо видохла б уся череда.

Влітку і качка прачка.

Синиця пищить — зиму віщить.

Прийде літо — все розмаїто, прийде зима — нічого нема.

Осінь збирає, а весна з’їдає.

Весна багата на квітки, а осінь — на сніпки.

Восени й горобець багатий.

На новий рік прибавилось дня на заячий скік.

Варвара ночі ввірвала, а дня приточила.

Зима спитає, де літо було.

Сумний грудень і в свято, і в будень.

Весна красна квітками, а осінь — плодами.

На Іллі до обіду літо, а після обіду — осінь.

Покрова землю листом покрива.

Такі вже злі, як мухи в спасівку.